тривога починалася з малого приводу, а за годину вже займала всі мої думки і володіла цілим моїм тілом.
Artykuł ukazał się w wydaniu specjalnym - Dziennik Bardzo Wschodni. Wydanie specjalne, zostało przygotowane z inicjatywy i środków stowarzyszenia Homo Faber przez ukraińskich i białoruskich dziennikarzy Lublina
Видання спеціальне створенo з ініціативи та фінансуванням об’єднання Homo Faber і силами українських і білоруських журналістів Любліна
***
Війна в Україні перейшла за півроку. Тривожні пережиття, як і тривожні новини, нищать нашу нервову систему. Психологиня Homo Faber Марта Сєнкевіч з командою кризових психологів виклала на офіційній сторінці цілий порадник, як варто себе поводити поруч з людиною в кризі, як підтримати близьких людей чи родину, заспокоїти сильні емоції, які ускладнюють функціонування та змушують почуватися в небезпеці.
Психологічна підтримка – крок по кроку
Дайте близькій людині виговоритися. «Цінуйте довіру до Вас, виявляйте повагу, щиро слухаючи те, що вона має сказати. Зосередьтеся на співрозмовнику і дайте йому зрозуміти, що він найважливіший і єдиний для вас у будь-який момент, - пояснює Марта Сєнкевіч.
Після зрозуміння, що саме людину бентежить, спробуйте дати їй почуття безпеки. На цьому кроці вся справа - це створення атмосфери довіри, прийняття, відкритості та конфіденційності.
Ви створюєте особливий клімат своїм ставленням, використовуйте власні емоції, щоб сказати те, що відчуваєте ви. Можливо, ви переживаєте ті самі ємоції, бо маєте подібні пережиття, - скажіть про це. Чесність є найкращим фактором побудови стосунків, а здорові стосунки є чудовим джерелом допомоги.
Надання справжньої підтримки означає прийняття ситуації людини такою, якою вона є, і схвалення того, як людина справляється з цими обставинами. Надаючи підтримку, будьте дуже обережні з близькою людиною. В своєму пораднику Марта Сєнкевіч виділяє головні прийоми розмови, яких варто уживати, і тих, що категорично протипоказані:
«Скажи: ти в безпеці (якщо це правда), я радий, що ти тут, мені шкода, що з тобою сталося, це не твоя помилка, у твоїй реакції немає нічого дивного (плач, злість, відсутність апетиту, сну...), немає нічого поганого в тому, щоб плакати, тобі було дуже важко це побачити, чи можу я якось допомогти?»
Слід уникати нехтування чи оцінки переживань близької людини. Не кажіть безсенсовно «все буде добре», а тим більше фраз типу «Ти повинен бути сильним», «Заспокойся і розслабся», «Не плач, не кричи, не нервуй», «Досить нити», «А кому зараз легко?», «Зберися», «Радій, що живий».
Щоб допомогти людині в кризі подивитися на можливості впоратися зі складною ситуацією, необхідно визначити її ресурси. Тоді ви можете допомогти близькому створити план дій, щоб допомогти відновити відчуття контролю над життям, впливу та здатності справлятися з проблемами самостійно та незалежно. Ідея полягає в тому, щоб не допустити його залежності від допомоги інших людей (якщо це, звичайно, не дитина, якій навіть шкідливо брати на себе роль дорослого) і стимулювати його справлятися самостійно.
Останній етап кризового втручання полягає насамперед у зобов’язанні близької особи, що перебуває в кризі, співпрацювати та виконувати дії, включені до створеного плану. Місія виконана, якщо співрозмовник висловить свої зобовязання вголос.
Якщо підтримки близьких замало?
Півроку тривожних симптомів – достатній термін, щоб звернутися за професійною допомогою.
Вікторія С. звернулася до психолога одного з фондів допомоги з приводу власної дратівливості:
«Мене дратувало просто все, сусіди, їхні звички, обличчя... Особливо незносною була думка, що я не вдома, що не можу налити чаю в свою улюблену чашку, що не маю з собою фотографій моїх рідних, і невідомо, чи вони збережуться взагалі, ті фотографії. Я страшно хвилювалася про стосунки з моїм громадянським чоловіком, що залишився в Україні. Навіть не про його життя хвилювалася, а про стосунки. Тобто тривога починалася з малого приводу, а за годину вже займала всі мої думки і володіла цілим моїм тілом».
Переконала Вікторію звернутися до спеціаліста її агресія до власних дітей – підлітка-сина і п’ятирічної доці. В роботі сплила низка гострих травматичних пережить - кожна з сусідок знала, що Віка в березні дивом жива і ціла виїхала з одного з окупованих містечок під Києвом, - але ні зким не ділилася подробицями, як сиділа вісім днів з дітьми в підвалі власного будинку, а партнера не було поруч, і злилася на нього. Не розповідала, як не мали чого пити, і той малий, старший, вибіг по воду до криниці, а в нього стріляли російські солдати. Не влучили. Але ті довгі хвилини (чи то години?) тиші вона цього ще не знала. А ще – вважала, що немає причин для помочі, бо комусь було і гірше.
Задайте собі питання, чи відчуваєте подібні речі?
Неконтрольована агресія, неможливість відчувати радість, задоволення, розслабитися з сильною травматичною подією в анамнезі можуть вказувати на гострий стресовий розлад. Задайте собі питання, чи це про вас? Чи може до того маєте навʼязливі думки або спогади, повʼязані з травматичною подією, гостру реакцію на місця, звуки, обставини, які про неї нагадують? Може викривлене сприйняття часу і простору чи ніби банальне порушення сну? До речі, такі прості штуки як зміни сну чи апетиту – найперші індикатори змін у стані нервової системи.
Гострий стресовий розлад - це відповідна реакція психіки на сильну травматичну подію, що в якійсь мірі ніби виключає людині контроль над емоціями, поведінкою, власним життям, порушення адаптації та реакцій пристосування до ситуації. І цей стан може тривати від хвилин до тижнів.
«Незауважений стресовий розлад, - коментує докторка психологічних наук, професорка Любельського католицького університету пані Станіслава Штойден, - з часом поглиблюється, переходить в посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Переживання трохи втрачають гостроти, але приймають нав’язливий характер. Досить подібного збудника, щоб людина пережила ті ж самі тяжкі емоції. Наприклад, звук сирени, зовсім іншої, з іншого приводу, може повертати і повертати людину в пережитий стрес війни».
ПТСР успішно лікується
Варто зауважити, як би це дивно не звучало, події пережиті, і події, про які ми читаємо, дивимось відео згвалтувань, катувань, кривавих вбивств в жахливих подробицях – це теж руйнує нашу психікую. Бо викликає сильні, надсильні емоціїональні реакції. А фільм то чи реальність – емоції ті ж самі. Наша нервова система реагує ідентично з різницею тільки в інтенсивності і поправкою на індивідуальний порог сприйняття. Спеціалісти рекомендують дозувати потік тривожних новин хоча б з міркувань про своє здоров’я і подальше життя.
Або ж, в разі симптомів звертатися, як мінімум, до психолога телефону довіри. Направлення до психолога «державного» виписує родинний лікар. Для українців, що заїхали після лютого діють додаткові служби допомоги.
До речі, ПТСР за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я на початок року діагностувався за життя кожної одинадцятої людини, жінки більш вразливі на цей вид розладу, ніж чоловіки. Для порівняння, серед українських військових на 2017 рік ПТСР було діагностовано у кожного шостого, даних щодо стану українських жінок немає. Ще немає.
Посттравматичний стресовий розлад успішно лікується методами біхевіоральної терапії, безмедикаментозно, тобто потребує від нас тільки першого кроку – звернення до спеціаліста.
Професорка Станіслава Штойден коментує:
«Є і інший шлях. Людина, що після тяжкої травматичної ситуації зустрічає міцну підтримку, отримує, так званий, чинник позитивний, що допомагає їй пережити, віднайти сили, переоцінити стан речей і знайти нові орієнтири. Тобто, така людина залишається свідомою того, що сталося в її житті , але прекрасно радить собі в житті. Сподіваюся, такою підтримкою для українських родин стали поляки, допомагаючи задовольнити базові потреби втікаючих від війни – налити чаю, дати їсти і дах над головою. Врешті, - каже професорка, - допомагати – це теж зайняття терапевтичне, добрий шлях повірити в себе і згадати свої найкращі риси для того, хто дає поміч».
Dziennik Bardzo Wschodni - obejrzyj online i pobierz PDF: